Нині попит на наш продукт значно змінився. До початку повномасштабної війни ми мали дуже великий запит саме від діаспори, яка давно живе за кордоном. Люди шукали будь-які можливості побудувати місточки до своєї країни й купити товар, який береже традицію, і ще й виготовлений руками на старовинних верстатах.
Після повномасштабного вторгнення ми почали отримувати дуже багато питань саме від іноземців, які хотіли нас якось підтримати, бо почали по-новому відкривати для себе України й зрозуміли, що ми – це не тільки Київ, Львів і міська культура, а це й культура села, ремесла, ручна робота.
Зараз наш бренд активно масштабується. На початку ми були дуже самовпевнені й чітко декларували, що не потребуємо ніякої допомогти чи грантів, однак швидкість розвитку бізнесу часто потребує залучення коштів тут і зараз. Так, наприклад, ми отримали від Lenovo грант на автоматизацію процесу виготовлення нитки, а саме на верстати, де не будуть залучені руки. Зараз нашу нитку створюють вручну, але нам потрібно більше сертифікованої сировини, яку в потрібних обʼємах складно знайти через посередників. Та і загалом ремеслам зараз важко існувати без технологій: ми не тільки використовуємо ноутбуки чи планшети для дизайну та комунікацій, а можемо залучати, наприклад, проєктори, щоб розтягнути малюнок на килим і подивитися на нього в масштабі.
Головне в бізнесі – не боятися пробувати себе всюди й бути відкритими до світу: якщо ваша справа чесна й відповідальна, тоді вона апріорі буде резонувати людям. А поєднання технологій і традицій – це спосіб швидше акумулювати кошти, які допоможуть (особливо маленьким брендам) продовжувати берегти ремесло.
Джерело: Як народжується українська мода
