Сухопутний коридор від ОРДЛО до Придністровського регіону Республіки Молдова, який контролюється росією був у планах Москви ще з часів запуску проєкту «Новоросія» у 2014-2015 роках. Нині плани дестабілізувати регіон схоже оновлюються і їх актуальність, схоже, зростає.
25 квітня вдень сталися вибухи у будівлі т.зв. «міністерства держбезпеки» у м. Тирасполь.
Будівля на момент провокації була порожньою і постраждалих не виявилось. Наступного дня – 26 квітня – було підірвано дві антени на території радіоцентру в селищі Маяк. А вже 27 квітня стало відомо про стрілянину в районі найбільш небезпечного об’єкта у регіоні – складів військової амуніції та озброєнь у селищі Ковбасна. Ці склади з’явилися там ще наприкінці «Холодної війни», коли Радянський Союз відводив війська з Німецької Демократичної Республіки та держав Варшавського договору. Йдеться про близько 20 тисяч тонн боєприпасів, детонація яких може призвести до техногенної катастрофи регіонального масштабу. Стан боєприпасів важко оцінювати, оскільки туди не допускають спостерігачів ОБСЄ. Склади охороняються російськими військами, які мали бути виведені згідно рішень ОБСЄ від 1999 та 2001 року, але лишаються у Придністровському регіону попри протести Молдови.
У Києві та в Кишиневі вже заявили, що вважають події у Придністров’ї провокацією, спрямованою на подальшу дестабілізацію регіону. Натомість, очільник невизнаного утворення в Придністров’ї Вадим Красносєльський заявив, що, за попередніми даними, «сліди терористичних атак ведуть в Україну». Більше того, надходить інформація про введення «червоної зони терористичної загрози» і спорудження блокпостів на території невизнаної «республіки».
Паніка та біженці
Загострення ситуації у Придністров’ї вже призвело до паніки серед цивільного населення. Спостерігалися черги на пропускних пунктах до контрольованої Кишиневом правобережної території Молдови. Це може бути однією з цілей провокацій. Молдова, яка наразі приймає близько 90 тис. українських біженців і без того зіштовхнулася зі значним навантаженням на свою соціальну систему. Нині притік біженців ще й з Придністров’я ускладнить і без того непросту ситуацію. Не можна виключати, що збільшиться навантаження й на Румунію, адже чимало громадян Молдови мають румунські паспорти, і в разі загострення ситуації саме Румунія стане для них першочерговим пунктом призначення.
До певної міри, провокації у Придністров’ї можна вважати і прямою погрозою владі у Бухаресті. Не секрет, що для Румунії доля Республіки Молдова не байдужа і там аж ніяк не хотіли б дестабілізації регіону. Тож, беручи до уваги, що провокації мали місце під час візиту до України румунських високопосадовців: прем’єр-міністра Ніколае Чуке, спікера Нижньої палати Парламенту Марчела Чолаку та міністра закордонних справ Богдана Ауреску, – загострення у регіоні можна вважати сигналом для офіційного Бухаресту. Мовляв, що більше Румунія підтримуватиме Київ, то більше клопотів матиме з Молдовою, яку Кремль може використовувати як заручницю.
Передумови для посилення присутності росіян
Поза тим, провокації в районі складів створюють передумови для спроб Росії наростити свою присутність у Придністровському регіоні – щонайменше, для посилення охорони складів у Ковбасній. Ба більше, Придністров’я саме «проситиме» росіян про це, як свого часу у 2003 році «просило» російські війська не полишати регіон і не вивозити боєприпаси. Росії це потрібно аби вимагати допуску на територію Придністровського регіону ще більшого контингенту та ротації офіцерського складу, яка від 2015 року ускладнена через позицію України та Республіки Молдова. Якщо дозволу на посилення не буде, то росіяни можуть спробувати прориватися з Криму. Зростатиме ризик використання для таких цілей аеропорту м. Тирасполь.
Стратегічні виклики
Незмінними лишатимуться спроби рф скористатися з провокацій у Придністров’ї, щоб звинувачувати Україну у тероризмі. Для Москви не нова тактика звинувачень інших у тому, що вона сама коїть. При цьому гострота загрози провокацій саме на складах у Ковбасній висока ще й тому, що у випадку детонації кількість постраждалих може бути високою і це будуть цивільні з громадянством Молдови, росії та навіть України, які проживають у Придністров’ї.
Напередодні росія вже говорили про ймовірні прокладання сухопутного коридору до Придністров’я, пояснюючи це неоковирним аргументом «порушення прав російськомовних у Придністров’ї». Нині, коли усі, хто хоч трохи знає регіон взяли цей аргумент на кпини, до справи, схоже, взялися майстри провокацій. Загибель цивільних може стати аргументом, який Москві буде легше інструментуалізувати для пояснення своєї злочинної агресії.
Техногенна катастрофа у регіоні також може стати тригером для «придністровських еліт». Дотепер вони намагалися утримуватися від втягування у війну росії проти України. Це й не дивно, адже займатися контрабандою та втіленням «сірих» економічних схем зручніше в тиші. Але тепер, коли рф тисне, а залежність від неї лишається чи не єдиною основою т.зв. «придністровської державності», уникнути такого сценарію стає все важче і важче.
Беручи до уваги динаміку подій, попередні сигнали з Москви та загалом російський modus operandi не можна виключати, що ситуація у Придністров’ї і надалі загострюватиметься, що відтягуватиме на регіон увагу ЗС України та світової спільноти. Крім того, існує ризик, що провокуючи ескалацію, та тиском на «придністровські еліти» росія домагається від Тирасполю звернення про визнання та допомогу, які тепер Москва може задовольнити (втрачати Кремлю особливо вже нічого). Якщо так станеться, то прокладання коридору між вже визнаними росією так званих «ДНР»/«ЛНР» та «ПМР» набуде для хворобливих московських стратегів додаткової ваги.
Що ж до Молдови, то Кишинів лише зайвий раз доводить вже й без того очевидну істину – умиротворення агресора — шлях яким йшла дотепер обережна влада республіки, не може бути дієвою стратегією, а нейтралітет нічого не вартий, якщо на території держави розміщено війська окупанта.
Сергій Герасимчук, Ярослав Чорногор (Рада зовнішньої політики «Українська призма»)
