«Підйомна сила» – документальний фільм про роботу української авіації. Герої фільму – Віталій Савич, Юлія Любарець, Тарас Нечипоренко, Максим Чайка, Микола Любарець і Вʼячеслав Зозуля – борттехніки, інженери, авіанавідники та бойові пілоти, які літали в оточений 2022 року Маріуполь, на острів Зміїний і виконували завдання в тилу ворога.
Спершу це мав бути проморолик для армійської авіації. Але що більше творча група знімала, то більше розуміла – тут є що розповісти світові. Так закрутився виробничий процес фільму, який уже з 10 жовтня вийде в прокат.
Над фільмом працювали режисер Олександр Стратієнко, авіатор Тимур Фаткуллін і команда Aerotim, які використовували для зйомок надшвидкі дрони власного виробництва.
Разом із командою розповідаємо про найскладніші та найцікавіші моменти знімання.
Як проморолик для армійської авіації став документальним екшном
У вересні 2023 року авіатор Тимур Фаткуллін зустрівся з командувачем армійської авіації. Вони хотіли зняти проморолик і показати роботу людей, завдяки яким льотчики підіймають борти в повітря, але самі вони зазвичай лишаються за кадром. Коли в роботу занурився режисер Олександр Стратієнко, то сказав, що готовий працювати з довгою формою, адже в такому випадку можна буде донести більших ідей, які сховані за експозицією екшну польотів.
Для творчої групи це була перша спроба створити повнометражний фільм, тож у процесі вони відкривали багато нового для себе та вчилися на своїх помилках.
Робота тривала рік. Фільмування відбувалися в Полтаві, Костянтинівці, Словʼянську, Харкові, Києві та Львові під час тренувальних і бойових вильотів.
Показати те, що неможливо побачити очима
Мене надихала думка про те, що це можливість закарбувати історичний зріз у документально-художню форму
– каже режисер Олександр Стратієнко.
«Підйомну силу» зняли, щоб показати армійську авіацію, що роблять гелікоптери під час війни й що всередині тих, хто підіймає їх у повітря. Показати реальних пілотів із реальними ризиками.
Участь у зйомках брали безпосередньо військові пілоти, інженерний склад і всі, хто забезпечує роботу армійської авіації й виконує бойові завдання. Це люди, які першими підняли свій борт під час висадки російського десанту в Гостомелі. Люди, які вижили після падіння борта. Люди, які палили колони та нафтобази противника впритул. Добровольці, які полетіли в Маріуполь.
У команди було надскладне завдання – показати те, що неможливо побачити очима, і дослідити навіть під найпотужнішим мікроскопом, щоби глядач не тільки побачив і відчув цю незриму силу, а й віднайшов її джерело в собі.
Але фільм не лише про це. «Підйомна сила» також про адвокацію. Між людьми, які можуть надати необхідні ресурси та впливати на державні рішення, і тими, хто має безпосередню експертизу – прірва. Фільмом намагаються зблизити обидві сторони.
Коли почали інтерв’ювати людей на перших етапах, то зрозуміли, як сильно бракує в країні нормальної експертизи, спеців, які могли б на пальцях пояснити, що дійсно потрібно в той чи інший момент, а що – нереально й непотрібно
– каже авіатор Тимур Фаткуллін.
Зйомки в бойових умовах і найскладніші моменти
Команда каже, що найскладніше в процесі – бачити правду з усіма недосконалостями успадкованої системи й труднощі, з якими стикається нова генерація офіцерів.
Але були й технічні труднощі. Знімання доводилося організовувати так, щоби не заважати підрозділам виконувати свою роботу.
І хоч у фільмі використовували архівні кадри самих пілотів, борттехніків, навідників і розвідників, багато кадрів відзняли під час завдань.
Важливо було зняти все з першого дублю. Частину знімали на майданчиках під час бойової роботи в режимі авіатиші, в зоні роботи авіації, під час тренувань уночі, на полігоні. Також команда робила вилазки в зону бойових дій на різних напрямах для фільмування роботи наземних груп та інтервʼю, у яких хотіли розкрити льотчиків з іншого боку – саркастичними та веселими.
Погодні умови, час дня, світло, РЕБи – усе це ускладнювало роботу. Серед найскладніших моментів – відстріл пасток температурою 5000 градусів прямо над головою чи знімання взимку на аеродромі, коли потрібно було наблизитися до гелікоптера, що злітає, і камерою на штативі, і дроном. Режисер ще довго виколупував сніг з очей, а дрон довелося відправляти на ремонт, бо лопоті не витримали. Коли знімали реальне виконання завдання з провідними авіанавідниками поблизу Бахмуту, треба було діяти в максимально швидкому режимі.
Була також сцена в полі, коли дощило й зв’язок був поганим. Було нелегко скоординувати дрон, який от-от відключиться через вологість, оператора в гелікоптері з координатором на рації й основну камеру, що ухиляється від теплових пасток, щоби зняти кадр.
Синхронізувати два гелікоптери, БТР і чотири камери. Пілотам на Мі-24 треба на малій висоті пройти поруч із бронетранспортером, вчасно набрати висоту, відстрілити теплові пастки й відвернути на захід сонця. Зняти в десантному літаку рампу, привʼязати там оператора із системою стабілізації камери й зняти водночас фігури вищого пілотажу Тимура. Задачка складна, але досвід подібних зйомок у нас був
– розповідає Олександр Стратієнко.
Серед найцікавіших моментів – фільмування пуску ракет на дрон із камерою слоумо (200 км/г+). А ще у стрічці є історія про чоловіка, який летів в оточене місто з десантною місією, щоб забрати свою дівчину, але не знаходив її одразу. Звучить кінематографічно, але це реальна історія.
За словами авіатора Тимура Фаткулліна, у стрічці немає сухості й притаманної документалістиці розміреності. Команда спробувала створити драйвовий настрій і показати глядачу філософію авіації.
Джерело: Історії пілотів, які літали в оточений Маріуполь. Чому варто дивитися фільм «Підйомна сила»
