На Чикаго летить балістична ракета з ядерним боєзарядом. До того, як одномоментно обірветься життя близько 10 мільйонів людей, лишається 18 хвилин. Цей невеликий відтинок часу режисерка Кетрін Бігелоу пропонує глядачам провести з вищим військово-політичним керівництвом США, яке занурилось в атмосферу контрольованого хаосу. Генерали, політики, аналітики та всілякі радники намагаються розібратись, що робити з евакуацією, хто саме запустив ракету та якою має бути відповідь США.
Кетрін Бігелоу – досить специфічна авторка. Свою кар’єру вона розпочала як режисерка адреналінових фільмів різних жанрів для широкої глядацької аудиторії. На межі 1980-1990-х створила вампірський горор-вестерн “Майже стемніло”, неонуарний кіберпанк “Дивні дні”, мелодраматичний бойовик про серферів “На гребені хвилі” з молодими Кіану Рівзом та Патріком Свейзі. Але в 2000-х Бігелоу перетворюється на кінематографічну варіацію Тома Кленсі і починає знімати не менш динамічні фільми, але вже з яскравою політичною темою. Це і історична драма про Холодну війну “К-19”, і політичний трилер про полювання на Осаму Бен Ладена “Тридцять хвилин до півночі”, і воєнна драма про ПТСР та війну в Іраку “Володарі бурі”, яка зробила Бігелоу першою жінкою, яку нагородили “Оскаром” за режисуру. Якщо попередні роботи режисерки отримували схвальні відгуки, то передостання – драма “Детройт”, присвячена бунту в Детройті у 1967 році – попри стилістичну близькість до інших стрічок, отримала куди більш прохолоду реакцію.
Кадр з фільму ‘Будинок з динаміту’.
Після цього, уперше за 20 років Бігелоу відмовилась від співпраці зі сценаристом Марком Боалом. Історію “Будинку з динаміту” створив продюсер новинних телепередач Ной Оппенгейм. Останній явно надихався гігантом сценаристики Аароном Соркіним, адже діалоги в “Будинку з динаміту” нагадують щось середнє між серіалами Соркіна “Новини” та “Західне крило”.
В цілому “Будинок з динаміту” це досить малоемоційна, позбавленна мелодраматизму стрічка. Одна з причин – Бігелоу намагається розмістити у менш ніж двогодинному хронометражі забагато персонажів, розповідаючи про одну й ту ж подію з різних точок зору. Утім, фільм не втрачає напругу: Бігелоу витримує гоночний темп, який посилює гнітюча музика Фолкера Бертельмана (“На Західному фронті без змін”, “Конклав”).
Режисерка намагається наділити персонажів-бюрократів виразними людськими рисами. Так, чергова офіцерка в ситуаційній кімнати Білого дому (Реббека Фергюсон) дзвонить чоловіку, аби попередити його про евакуацію. Міністр оборони (Джаред Гарріс) намагається помиритися з донькою, яка скоро загине. А президент США (Ідріс Ельба) у найскладніший момент свого життя дзвонить дружині, яка рятує слонів в Кенії.
Кадр з фільму ‘Будинок з динаміту’.
Бігелоу спеціально не називає країну, яка запустила ядерну ракету (єдиний натяк: в ситуаційному кабінеті можна побачити фото президента України Володимира Зеленського). Адже мета її фільму – втягнути глядача в значно складніше питання: чи встоять США перед таким викликом? Якщо Крістофер Нолан своє відчуття ядерної загрози передавав через історичну паралель, створивши видатний байопік про творця ядерної бомби “Оппенгеймер”, то Бігелоу, у звичній їй формі триллера, пропонує прожити останні хвилини, коли ракета наближається до цілі. А оскільки ядерна загроза нині більш реальна ніж навіть у часи Карибської кризи, “Будинок з динаміту” позбавлений чорної сатири, яка присутня в легендарному “Докторі Стрейнджлаві” Стенлі Кубрика.
Попри заяви Пентагону, про те, що фільм не відображає дійсності і американська система ПРО на 100% здатна збити ядерну ракету, хто б її не запустив, Бігелоу ставить питання: а що власне буде, коли наступить “година Х”? У фільмі президент США говорить яскраву фразу: “Чому у нас є досить детальна інструкція, що робити, якщо помре суддя Верховного Суду, але немає жодної інструкції на цей випадок?”
Кадр з фільму ‘Будинок з динаміту’.
“Будинок з динаміту” – це черговий вирок нашому тривожному часу, коли режисери все більше тяжіють до зображення світу в термінах апокаліпсису та антиутопії. Політичний трилер Бігелоу підвищує градус тривожності ще й тим, що фінал режисерка залишає на розсуд глядачів – так, наче навіть у її вигадному світі неможливо до кінця змоделювати, чим завершиться ядерний пуск по США. Герої фільму, які мають ухвалювати рішення, залишаються в невідомості – і цю невідомість Бігелоу переносить на глядачів, які після титрів так само залишаються сам на сам із питанням: “Що ж буде, якщо в світі розпочнеться ядерна війна?”
Кадр з фільму ‘Будинок з динаміту’.
