Даґ Йоган Хауґеруд з призом «Золотий ведмідь» за найкращий фільм під час 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, 22 лютого 2025 року.
Часто кажуть, що режисери чи письменники створюють історії про себе, і ваш фільм відчувається саме таким. Чи справді це ваша історія?
О ні, я так не сказав би. Для особистого я маю щоденник і пишу маленькі книжечки. Їх я ношу у своїй кишені й нікому не показую. Бо якщо ви щось комусь надсилаєте — уже не маєте над цим контролю. Про це й говорить моє кіно. Ви не знаєте, як люди відреагують на ваші переживання. Хоча в цьому, звісно, є своя краса.
Ви зі самого початку розуміли, що це буде історія про молоду жінку?
Так, я знав, що напишу це для Елли (Елла Евербай, виконавиця головної ролі. — Ред.). Так само це було і з попередніми двома фільмами трилогії — я писав історії безпосередньо під акторів. І це для мене дуже класний досвід, особливо коли йдеться про молодих акторів. Так ви отримуєте можливість вчитися одне в одного, довіряти одне одному, кидати виклик одне одному. Такий процес приносить мені задоволення.
Кадр з фільму «Мрії (Секс Любов)»
Ваш фільм також показує діалог між різними поколіннями, і це дуже цікаво. Чи можете трохи розповісти про це?
Це, знову ж таки, засновано на тих акторках, які були обрані для фільму. Вони належать до різних поколінь. Це був цікавий процес дослідження, бо коли доходить до кохання чи теми сексуальності, то роздуми тут дуже індивідуальні. Кожен сприймає, реагує та очікує різного на різних етапах свого життя. Ми, молоді, проявляємо свій потяг до іншої людини не так, як будемо це робити, коли нам буде 80. Хоча здається, що закоханість однакова в усі роки, але відчувається і проявляється вона по-різному. Тому я багато спілкувався з акторками, щоб розуміти, як саме зараз вони оцінюють своє життя, чого їм не вистачає, чого вони прагнуть. Так я зʼясував, наприклад, що акторки, які грали матір і бабусю, заздрять молодості. Бо вони сумують за нею.
Мені подобається сцена, де ми дізнаємося, що бабуся-письменниця не хоче, щоб її онука досягла успіху в письменництві. Це щось типове для творців — така професійна заздрість?
Я думаю, це знов-таки заздрість до молодості. Усі хочуть нових ідей, нового способу письма, нового мислення, молодого обличчя врешті-решт. Усі творці, які старіють, заздрять молодості. Бо бути молодим і перспективним — це класна точка для зростання. А бути старим і розчарованим — це геть інше.
Кадр з фільму «Мрії (Секс Любов)»
Молоде покоління має більше інформації, тому між ними та їхніми батьками існує велика прогалина. Яким чином ви як режисер знаходите спільну мову з актор(-к)ами, які набагато молодші за вас?
Якщо я буду боятися спілкуватися з молодшими за мене, то це зруйнує будь-які подальші стосунки з ними. Тому намагаюся взагалі про це не думати. З Еллою ми вибудовували довіру. Якщо вона довіряє мені, то я маю довіряти їй. Тож я маю ставитися до неї як до дорослої людини. І вона повинна бути дорослою, щоб працювати в кіно. Звісно, вона завжди повинна мати можливість поскаржитися. Але я маю побудувати для неї середовище, де ми на рівних. У тому числі й тому, що я доросліший, а вона — молода жінка.
Ваш фільм поєднує гумор і критику того, що старше покоління робило не так. Зумерка просто закохується — а ми вже хочемо, щоб вона тримала квір-прапор чи феміністичний прапор. Наскільки це було частиною ідеї фільму, особливо в контексті MeToo?
Це складне запитання. Коли я писав сценарій, то думав скоріш про те, що для сьогоднішніх молодих людей дуже важлива політика ідентичності. Важливо бути кимось і певним чином заявляти про те, ким ти є. І я думаю, що іноді це може радше звузити життя, ніж звільнити тебе. Бо ти маєш бути суворим, коли обираєш, хто ти є. Коли мати читає книгу доньки, вона бачить у ній комерційний потенціал. Це з нами — поколінням батьків — зробило телебачення. Принаймні є таке відчуття з норвезьким ТБ. Але в першу чергу мені було цікаво показати жіноче звільнення від відчуття меншовартості.
Кадр з фільму «Мрії (Секс Любов)»
Ваші героїні — і мама, і бабуся — дуже відкриті, open-minded. Неможливо уявити, що я ось так принесу текст про свою першу, ще й неординарну закоханість своїм батькам. Така відкритість характерна для скандинавів, це ваша особливість?
Я не вважаю, що скандинави більш відкриті, ніж інші люди, але я відчуваю, що вони відкриті до питань ідентичності. Але важливо пам’ятати, що мати й бабуся дізнаються історію Йоганни через читання. Думаю, якби донька прийшла і сказала про свої почуття безпосередньо, реакція могла б бути іншою. Але прочитане можна переосмислити перед тим, як дати відповідь. Утім загалом це справді відкрита поведінка — думати спочатку, чи щось сталося погане, а потім прийняти все як є.
Чи є народження почуття квірності центральною лінією фільму?
Так, навіть якщо для головної героїні це не важливо. Але в першу чергу я думаю, що важливо відчувати себе вільним, не потребуючи ідентифікації.
Кадр з фільму «Мрії (Секс Любов)»
Чи були якісь референси або режисери, на яких ви спиралися?
Мабуть, для цього фільму не було нічого конкретного. Раніше я ніколи не знімав так. І я не впевнений, що мені дуже подобається так знімати. У цьому фільмі було потрібно слідкувати за дуже субʼєктивною історією в голові героїні — а отже, камера мала підійти трохи ближче, ніж зазвичай. Взагалі я люблю сидіти спиною до камери, щоб вона брала ширшу картину, але тут ми були дуже близько, і це було справжнім викликом.
Загалом мене дуже надихає Ерік Ромер (французький режисер, представник «Нової хвилі». — Ред.), але не в цьому фільмі. Хоч тут багато діалогів, але і дуже багато закадрового голосу, а так Ромер не робив.
Цей фільм — частина трилогії, і можна помітити, що сюжети двох інших її частин проникають у цю стрічку. На перший погляд, це кіно про мрії, але також і про любов, і про секс. Ви одразу хотіли розділити ці три теми чи насправді сприймаєте їх як одну велику історію?
І те, і те. Я сприймаю це як одну велику історію, але я думаю, що водночас я хотів зробити три дуже різні фільми, аби кожен можна було дивитися безвідносно до інших. Тому вони підтримують один одного, але не є продовженням один одного.
Кадр з фільму «Мрії (Секс Любов)»
І якщо це одна велика історія, то про що вона зрештою?
Це історія всіх цих людей, про різні життя в Осло, про різні прагнення та потреби, коли доходить до сексуальності. Про те, ким ці люди, можливо, будуть з часом. Я люблю гуляти містом і бачу, що Осло дуже змінюється. Думаю, що і ми, люди, розвиваємося, відновлюємося. Це здоровий процес і для міста, і для людства.
А як ви писали сценарії трилогії? Почергово чи водночас?
Я почав з першого — «Секс», це був сценарій для двох акторів, і це мав бути короткометражний фільм. Але ми не могли отримати на це фінансування. Потім Норвезький кіноінститут, який дає гроші, запропонував зняти довший фільм. Ми з продюсерами подумали: гаразд, тоді спробуємо зробити справді довгий фільм — з трьох частин.
Отже, я сів і написав усі три частини водночас. Підібрав акторів й акторок у своїй голові, написав під них історії. І саме те, що це трилогія, допомогло нам отримати фінансування. Кожного разу, коли я намагався отримати гроші, щоб зняти фільм, він був чи занадто коротким, чи занадто довгим. І мені завжди доводилося переписувати. Але це нормально. Коли ти переписуєш, завжди стає краще. Але цього разу був виклик: хочете чогось довгого — дамо їм щось дійсно довге. Це спрацювало, гадаю, одноразово. Думаю, нам дуже пощастило.
Запитаю окремо про джазову музику вашого фільму: вона чудова, але її неможливо зашазамити.
Композиторка Анна Берг, з якою я працював і на попередніх фільмах, написала 90 % музики до цієї стрічки. Тому вона унікальна, і я тішуся, що вона чіпляє.
Даґ Йоган Хауґеруд
Кіно можна сприймати як спосіб ставити запитання. Для Фелліні кіно — це спосіб змагатися з Богом. Чим для вас є кіно?
О, це велике питання. Коли я дивлюся інші фільми, найбільше подобаються ті, які змушують мене думати, що можна мислити по-іншому. Фільми, які підштовхують подивитися на речі під іншим кутом. Фільми, які представляють не зовсім іншу реальність, але багатообіцяльну. Інколи це може бути неприємно, тому що нові думки завжди кидають вам виклик і таке випробовування не завжди комфортне.
У вашому фільмі багато гумору. Ви вписуєте жарти відразу, чи вони народжуються вже на зйомках?
Я вважаю, що завжди потрібно вносити трохи гумору в усі історії. Тут не йдеться про комедію, але гумор робить історію правдивішою. Принаймні це досвід моєї родини, ми завжди з усього сміємося.
