Ілюстративне фото
Схоже, що з травня-червня може розпочатися етап переговорів, які виглядатимуть як реальні. Все, що буде відбуватися до середини або навіть кінця квітня, – лише консультації без особливого сенсу. Нас чекає багато суперечливої інформації, заяв, чуток і політичних маневрів. Тож варто запастися терпінням і емоційною стійкістю.
Якщо переговори таки почнуться, їхня логіка може нагадувати історію відносин Японії та СРСР після Другої світової війни. Тоді конфлікт формально не був завершений, а територіальне питання залишилося неврегульованим. Мирний договір так і не підписали, а суперечка щодо Курильських островів тягнеться вже понад 70 років.
Чи матиме війна Росії проти України схожий розвиток? Гарантій нуль, але якщо враховувати історичні прецеденти, можна спробувати окреслити можливі паралелі.
Японський сценарій: хронологія конфлікту
- Каїрська декларація (1943) та Потсдамська декларація (1945) визначали, що Японія повинна втратити території, які вона завоювала.
- Сан-Франциський мирний договір (1951) – Японія офіційно відмовилася від Курильських островів та Південного Сахаліну. Але СРСР цей договір не підписав, і сам текст не визначав, кому саме переходять ці території.
- Совєтсько-японська декларація (1956) – СРСР погодився передати Японії острови Хабомаї та Шикотан після підписання мирного договору. Але договір так і не було укладено, а пізніше СРСР відкликав свою пропозицію.
- Переговори 1990-х – наш час – Японія продовжує наполягати на поверненні чотирьох островів. Росія визнає проблему, але не поступається суверенітетом. У 2022 році Москва взагалі припинила переговори після санкцій Японії через війну в Україні.
Що маємо зараз:
- Курильські острови повністю контролюються Росією.
- Японія вважає це незаконною окупацією.
- Росія активно інтегрує ці території – будує військові бази, запускає економічні проєкти.
- Формально стан війни між двома країнами зберігається через відсутність мирного договору.
Чи можливий такий сценарій для України?
Росія однозначно намагатиметься закріпити окуповані території за допомогою військової присутності, “юридичних” маніпуляцій та політичного тиску. Як і у випадку з Курилами, Кремль може роками уникати реального врегулювання, утримуючи статус-кво.
Україна ж, подібно до Японії, не визнаватиме втрату своїх територій і продовжить боротьбу за їх повернення дипломатичним, політичним і – за можливості – військовим шляхом.
Але є й принципова відмінність. Україна воює тут і зараз, із великою міжнародною підтримкою, що робить сценарій “замороженого конфлікту” менш передбачуваним. Ситуація залежатиме від бойових дій, рівня військової допомоги Заходу, санкційного тиску та економічного виснаження Росії.
Передбачити фінал цієї війни складно. Але одне зрозуміло: швидкого завершення конфлікту чекати не варто.
Остаточний висновок для нас та інших, хто ще живе в зоні комфорту та ілюзії безпеки: у сьогоднішніх умовах жодна національна держава не здатна самостійно гарантувати свою абсолютну безпеку. У світі існують два формати: імперія чи союз. Який з них виявиться ефективнішим? Питання залишається відкритим, особливо з урахуванням того, що союзи між імперіями завжди завершуються глобальними війнами.
Японія досі не повернула свої території, хоча й зберігає юридичну реальність, що не визнає окупацію. У Японії й України — той самий окупант. Які уроки ми, українці, можемо винести з японського досвіду?
