​Макрон грається з долею Франції: пан або пропав

Європейці обрали новий склад Європарламенту. У Франції голосування принесло історичний тріумф крайньо правому “Національному зібранню” – 30% голосів виборців. Це вдвічі більше за результат партії президента Макрона, яка навіть не дотягла до 15%. Третіми фінішували соціалісти на чолі з проукраїнським Рафаелем Глюксманом – 14%.

Прихильники президентської партії RE Renaissance спостерігають за промовою президента Франції Еммануеля Макрона під час заходу після оголошення результатів у Парижі, 9 червня 2024 р. Макрон оголосив позачергові парламентські вибори після поразки на голосуванні в ЄС.

Фото: EPA/UPG

Прихильники президентської партії RE Renaissance спостерігають за промовою президента Франції Еммануеля Макрона під час заходу після оголошення результатів у Парижі, 9 червня 2024 р. Макрон оголосив позачергові парламентські вибори після поразки на голосуванні в ЄС.

Через годину після оголошення екзит-полів французький президент звернувся до населення із приголомшливою заявою: він розпускає нижню палату французького парламенту і оголошує проведення дострокових парламентських виборів. Навіть крайні праві, які самі просили про такий сценарій, були здивовані рішенням президента. За законом, ніщо не зобов’язувало Макрона до такого кроку. Він мав повне право тримати склад національного парламенту до запланованих у 2027 році виборів. Однак, Макрон заявив, що “країні потрібна чітка більшість”. Сказав це, не маючи жодних гарантій, що цією більшістю стане його партія, адже вперше за історію Пʼятої Республіки президент пішов на розпуск, перебуваючи у максимально слабкій для себе позиції. Це рішення потішило електорат популістів, які планують взяти ще більше парламентських крісел, і глибоко шокувало решту країни. “Що він собі думає?”, – це питання вже другу добу не сходить з вуст французів. То що ж він дійсно собі думає? Варіантів як мінімум три.

Сценарій 1. Влаштувати крайньо правим краш-тест

У далекому 2017 році “Національне зібрання” мало лише 8 крісел у французькому парламенті (з 577). За сім років ситуація кардинально змінилась. Популісти не лише мають 89 мандатів, а й б’ють нові електоральні рекорди: кожен третій француз, який прийшов на виборчу дільницю обирати склад Європарламенту у неділю, віддав свій голос за “Національне зібрання”. З яких би міркувань це не було зроблено: протестний голос щодо політики Макрона або щира приналежність до крайньо правих цінностей, ясно одне – Францію виразно хилить праворуч.

Звісно, можна послатися на низьку явку, адже 48% французів взагалі не пішли голосувати. Вибори до Європарламенту традиційно не так важливі для французів, як вибори до власного національного парламенту. Однак, останні опитування свідчать, що через три тижні на дострокових національних парламентських крайні праві можуть побити ще один рекорд “вдома” і здобути понад 200 крісел з 577.

Лідери “Національного зібрання” Марін Ле Пен та Джордан Барделлою під час передвиборного заходу партії National Rassemblement у Парижі, 09 червня 2024 р.

Фото: EPA/UPG

Лідери “Національного зібрання” Марін Ле Пен та Джордан Барделлою під час передвиборного заходу партії National Rassemblement у Парижі, 09 червня 2024 р.

За такого сценарію французька Національна асамблея отримає дві рівнозначно великі групи – партію Макрона і партію Ле Пен. Це означає одне: “коабітацію” (співмешкання), тобто коли президент вимушений призначити прем’єра та половину міністрів з опозиції. То невже Макрон готовий до того, щоб головою кабінету став його ідеологічний опонент Жордан Барделла? Так, якщо французький президент макіавеллістично підготував для популістів краш-тест за принципом “хочете до влади – тримайте”.

За планом, парламентські вибори у Франції мали відбутися того ж року, що і президентські, у 2027. Витягнувши туза з рукава раніше, Макрон по суті забрав у своїх опонентів три роки на розкачування французького суспільства і на підготовку до приходу до влади. Кинутий у прем’єрське крісло Барделла у липні цілком може розчарувати французів, які очікують від “Національного зібрання” французького дива та вирішення всіх їхніх проблем. Таким чином, позиції крайньо правих будуть послаблені, і перемога Ле Пен у 2027 стане ще примарнішою.

Акція протесту проти крайньо правої французької правої партії «Національного зібрання» в Монпельє, південь Франції, 10 червня 2024 р. На плакаті в центрі написано: «Барделла- це катастрофа».

Фото: EPA/UPG

Акція протесту проти крайньо правої французької правої партії «Національного зібрання» в Монпельє, південь Франції, 10 червня 2024 р. На плакаті в центрі написано: «Барделла- це катастрофа».

Залишається два питання: чи дійсно Макрон планує розібратися з опонентами за рахунок французького суспільства, яке і так натерпілося після тривалих років непопулярних реформ, і чи дійсно Макрон переконаний, що Барделла провально впорається із завданням? А що, як французам сподобається новий прем’єр? Сценарій співмешкання у Франції найменш вигідний Україні. Хоча з лютого 2022 року “Національне зібрання” й припинило відверті реверанси у бік Москви, партія відкрито виступає за згортання військової допомоги Україні, адже це, буцімто, “послаблює оборонну систему самої Францію”. Зовнішня політика залишається прерогативою президента, однак варто Франції отримати крайньо правого міністра Європи або оборони, як низка процесів може суттєво загальмуватись.

Сценарій 2. Уникнути долі Франсуа Олланда

Колишній наставник Макрона, соціаліст Франсуа Олланд, у 2012 році починав свій мандат на хвилі піднесення. Тоді Ле Пен тільки мріяти могла про вихід у другий тур і мала лише двох депутатів у парламенті. Минуло п’ять років, і французи настільки розчарувалися у соціалістах, що у 2017 ті втратили 286 (!) крісел у парламенті. Це був історичний ляпас, від якого партія досі остаточно не оговталась.

Тоді голоси соціалістів перейшли до новоствореної партії Макрона, який позиціонував себе, як рушійну силу. Хто б міг подумати, що мине сім років, і Макрона почне наздоганяти доля Олланда. Спочатку його партія не дотягнула до повної більшості у Національній асамблеї на виборах у 2022, тепер зазнала фіаско на європейських виборах. Якщо чекати 2027 року, то, можливо, і від макронівського “Відродження” залишаться самі крихти, що стане неабияким ударом по позиціях та его французького президента, який, за свідченнями близького оточення, не хоче “закінчити, як Олланд”.

Новий президент Франції Еммануель Макрон (ліворуч) прощається з колишнім президентом Франції Франсуа Олландом під час церемонії передачі влади в Єлисейському палаці в Парижі, 14 травня 2017 року.

Фото: EPA/UPG

Новий президент Франції Еммануель Макрон (ліворуч) прощається з колишнім президентом Франції Франсуа Олландом під час церемонії передачі влади в Єлисейському палаці в Парижі, 14 травня 2017 року.

Саме тому Макрон схопився за можливість провести дострокові парламентські, щоб зберегти на додаткові п’ять років хоч якусь ілюзію впливу “Відродження” на політичне життя у країні. На разі партія має 245 депутатів з 577, і з голосування усіх законів покладається на підтримку від правої партії “Республіканці” та на центристів.

Звісно, Макрон мріє про ідеальний сценарій – відновити абсолютну більшість, як у 2017 році, покладаючись на стареньку французьку традицію “республіканського фронту”. Ідея “республіканського фронту” полягає у тому, що виборці мобілізуються через загрозу приходу до влади крайньо правих і голосують за поміркованого кандидата, навіть якщо не погоджуються з його політикою. Цей трюк спрацював на витіснення від влади крайньо правих у 2002 році за дуелі Ширак-Ле Пен (тоді ще Жан-Марі, батько Марін), а також у 2017 та 2022, коли Марін Ле Пен пробралась у другий тур. Та що більше минає часу, що більше непопулярних реформ проводить сам Макрон, то менше французи бачать сенсу голосувати за нього або його силу, навіть якщо це протидіє “більшому злу”.

Для України збереження більшості Макрона було б оптимальним варіантом, адже його політична сила з самого початку повномасштабного вторгнення не відхилялась від офіційної лінії президента – бути з Україною до перемоги. Та цей сценарій видається найменш реалістичним.

Президенти України Володимир Зеленський та Франції Емманюель Макрон

Фото: EPA/UPG

Президенти України Володимир Зеленський та Франції Емманюель Макрон

Сценарій 3. Макрон згадав, що колись був соціалістом 

Говорячи про результати європейських виборів у Франції, не можна ігнорувати неабиякий прорив соціалістів на чолі з 44-річним Рафаелем Глюксманом. Його партія отримала всього на один відсоток менше від партії Макрона. Амбітний політик, затятий критик Росії, який регулярно їздить до України (ще з часів свого колишнього шлюбу з Екою Згуладзе), Глюксман може уособлювати те саме оновлення лівого флангу, на яке так чекають французи.

Проблема у тому, що після краху політики Олланда, французькі ліві сили роздробилися на чотири частини: соціалістів, “нескорених”, комуністів та “зелених”. Створивши ситуативний альянс перед парламентськими виборами 2022 року, вони змогли стати найбільшою опозиційною силою у Національній асамблеї, але за останні два роки встигли розсваритися з низки питань, від атомної енергетики до ситуації в Ізраїлі.

Передвиборчі плакати ультраправої партії «Reconquete», Манон Обрі з лівої «La France Insoumise (LFI)», Марін Ле Пен і Джордан Барделла з ультраправої «Rassemblement National» і Марі Туссен з екологічної партії EELV уздовж вулиці поблизу Ніцци, 4 червня 2024 року.

Фото: EPA/UPG

Передвиборчі плакати ультраправої партії «Reconquete», Манон Обрі з лівої «La France Insoumise (LFI)», Марін Ле Пен і Джордан Барделла з ультраправої «Rassemblement National» і Марі Туссен з екологічної партії EELV уздовж вулиці поблизу Ніцци, 4 червня 2024 року.

З початком блискавичної виборчої кампанії, ліві знову заявили, що об’єднуються у союз із спільною метою “запобігти приходу до влади крайньо правих”. Ймовірно, що Макрон розраховує на посилення лівих і навіть розглядає варіант великої “республіканської коаліції”, адже сам починав кар’єру у соціалістичних лавах, до того, як скотився до центризму і пізніше до класичної правої політики з питань безпеки, праці та імміграції.

На відміну від багатьох європейських країн, Франція не має досвіду широких коаліцій, тобто об’єднання традиційних правих, лівих та центристських сил задля протидії крайньо правим. Саме цей сценарій може видатися єдиним можливим способом протидіяти популістам після проведення дострокових виборів. Історія показує – коли крайні праві приходять до влади, вони так легко з неї не йдуть.

Своїм рішенням провести дострокові вибори Макрон ставить на кін майбутнє своєї країни: пан або пропав. Франція показала себе як ключовий союзник України в ЄС, як відповідальний лідер євроспільноти. З приходом команди Ле Пен усе це може кардинально змінитися. Помірковані політичні сили Франції мають зрозуміти, що від їхньої здатності об’єднатися і мобілізувати виборців за наступні три тижні залежатиме не лише політичне майбутнє їхньої країни, а й мир в Європі.

Трансляція теледебатів між Еммануелем Макроном і Марін Ле Пен в кафе в Парижі, 3 травня 2017 року.

Фото: EPA/UPG

Трансляція теледебатів між Еммануелем Макроном і Марін Ле Пен в кафе в Парижі, 3 травня 2017 року.


Джерело: ​Макрон грається з долею Франції: пан або пропав

Схоже