Маріупольські мозаїки: як монументальні твори переживають російське вторгнення

Вочевидь, найсильніше постраждали маріупольські вітражі. Документально підтверджена втрата лише вітражу в приміщенні колишнього ПК Маркохім (теперішня Філармонія). Цей твір маріупольського художника Анатолія Манохіна, виконаний близько 1989 р., був наймасштабнішим та найскладнішим у місті й вважалася «королем» усіх вітражів. Попри відсутність даних щодо решти вітражів міста, марно сподіватися, що ці величезні скляні площини могли пережити масовані артобстріли та авіабомбардування. Роботи розташовувались переважно в центральній частині міста. Наразі відомо, що усі будівлі, де знаходились вітражі, отримали певні пошкодження. 

Серед мозаїчної монументалістики Маріуполя, яка була проаналізована більш детально, приблизно третина творів отримала настільки значні ушкодження, що казати про їх подальше існування можна лише гіпотетично. Найболючішою з подібних втрат є руйнування двох мозаїк, що були виконані бригадою на чолі з видатною мисткинею Аллою Горською навесні-влітку 1967 року. Обидва панно «Дерево життя» та «Боривітер» втратили 25-30% мозаїчного полотна; утворились наскрізні отвори та тріщини у площинах опорних конструкцій. Ці мозаїки були виконані прямим набором на цементну основу, тож пошкодження основи призведе до поступового руйнування мозаїк під впливом атмосферних явищ. Майже увесь творчий доробок Горської-монументалістки наразі практично втрачено. Мисткиня працювала переважно на сході, і більшість її робіт опинилися на окупованих територіях ще у 2014 році. На цей час відомо лише про дві мозаїки авторства Алли Горської, що збереглися на підконтрольній Україні території.

Одна з характерних ознак монументального мистецтва – символічно-образний та фізичний симбіоз з архітектурою. Тож до іншої групи творів можна віднести такі, доля яких повністю залежить від подальшої долі архітектурних споруд. Це мозаїки, які постраждали не критично, проте розташовуються в будівлях, що зазнали дуже сильних ушкоджень і можливість їх відновлення сумнівна. Найяскравішим прикладом тут може стати панно Віктора Арнаутова «Підкорювачі космосу», створене у 1964 р. на бічному фасаді Будинку зв’язку. Це найвідоміше з трьох мозаїчних панно, виконаних в Маріуполі учнем славетного Дієго Рівери. 

До цієї ж категорії можна віднести ансамбль робіт в ПК «Іскра» 1965 р., що складається з шамотних панно, виконаних київськими майстрами Валерієм Ламахом, Ернестом Котковим, Іваном Литовченком. Це був перший випадок, коли столичні митці поїхали у творче відрядження у Приазов’я. 

У схожому стані знаходиться ансамбль монументальних робіт залізничного вокзалу: мозаїка «Металурги» 1974 р. авторства маріупольських художників Валентина Константінова та Леля Кузьминкова, й рельєф «Залізничники», що був створений у 1975 році також маріупольцями, Яковом Райзіним та Віктором Пономарьовим. Довгий час мозаїка «Металурги» вважалася візитівкою Маріуполя. Символічно, що панно зображувало людей «вогняної» професії – та зрештою постраждало від пожежі. Схожа сумна доля спіткала панно «Вчителька з групою дітей» Віктора Арнаутова 1965 р. та створену тогож року мозаїку «Тарас Шевченко» на фасаді кінотеатру ім. Шевченка авторства Якова Райзіна, Миколи Тихонова та Олександра Кечеджи. У випадку, якщо окупаційна влада прийме рішення знести пошкоджені будівлі, усі ці роботи загинуть.

Ще одна категорія – твори, які зазнали ушкоджень, але можуть бути реставровані та збережені. До цієї групи відносяться три мозаїчні барельєфи Валентина Константінова й Леля Кузьминкова «Дівчина», «Юнак», «Сім’я» (1978 р.), барельєф Якова Райзіна та Миколи Тихонова «Союз» (1977 р.), мозаїчні орнаменти Петра Кота (1979 р.). Ці барельєфи отримали численні осколкові «поранення», з утворенням наскрізних отворів. Проте, скоріше за все, ці ушкодження не несуть серйозної загрози.

Є мозаїки, яким пощастило залишитися у тому ж стані, в якому вони були до окупації. Та це не така гарна новина, як може здатися, адже більшість монументальних робіт вже дуже давно потребує відновлення чи реставрації. До таких творів належить найстаріша мозаїка Маріуполя «Першокласники», створена у 1963 р. Валентином Константіновим та Лелем Кузьминковим, мозаїка «Жовтень» 1970 р. на фасаді кінотеатру «Ювілейний» авторства Якова Райзіна, Миколи Тихонова, Олександра Кечеджи, мозаїка «Квітуча Україна», виконана у 1967 р. в інтер’єрі гастроному «Київ» Галиною Зубченко та Григорієм Пришедько, а також композиція «Люди Важмашу» в інтер’єрі адміністративного корпусу заводу «Азовмаш». Остання робота, створена у 1982 р., вважається вершиною творчого шляху в монументалістиці маріупольських митців Валентина Константінова та Леля Кузьминкова. 

Поки що незрозумілий стан ансамблю робіт на цехах заводу «Важмаш» (1967 р.) та «Юність» (1973 р.) Валентина Константінова й Леля Кузьминкова та композицій «Туризм» (близько 1977 р.) Віктора Пономарьова й «Від скіфів до космосу» (1970 р.) Віктора Арнаутова: за наявними фотографіями складно зробити висновки щодо ступеню їх ушкодження. Утім немає сумнівів, що ці роботи збереглися. 

Відсутні жодні відомості щодо наймолодшого в Маріуполі мозаїчного панно «Зірка», що розташоване на території однойменного селища. Його виконали у 1987 році художники Лель Кузьминков та Ананій Касьяненко. Це була остання створена в Маріуполі монументальна мозаїка.

Відновлення втрачених робіт чи реставрація пошкоджених – поки що ймовірні лише в теорії. Брак майстрів та досвіду подібної роботи, відсутність необхідних матеріалів та деталізованих фото творів, та зрештою, їх фізична недоступність, роблять неможливим порятунок монументальних робіт на практиці. Тому на сьогодні перспектива повної та незворотної руйнації виглядає найбільш реальним розвитком подій. 


Джерело: Маріупольські мозаїки: як монументальні твори переживають російське вторгнення

Схоже